02 лютого в ліцеї було організовано та проведено день “Стрітення Господнього”. З учнями закладу проводились різноманітні руханки та ігри, перегляд інформаційних відео, читання легенд та історичних притч, що присвячувалися дню Стрітення. Окрім цього із дівчатками початкової ланки під керівництвом педагога організатора Махині Наталії Миколаївни, проводився танок веснянок, які закликали до нас весну. Для учнів 5-11 класів члени учнівського самоврядування провели інформаційний марафон. Метою проведених заходів було: ознайомлення дітей із історією виникнення свята Стрітення Господнього та традиціями, які пов’язані із ним; покращення та розширення знань у дітей про те, що свіча – це є світло Боже та символ життя на Землі; виховання в учнів поваги до християнських звичаїв та традицій, почуття добра та людяності.
Стрітення Господнє – одне з найшанованіших християнських свят, входить до дванадцяти найважливіших у церковному календарі. Його відзначають на 40-й день після дня народження Ісуса Христа як незабутню згадку про зустріч Старого і Нового Завітів, як вияв небувалої радості християн від явлення Сина Божого світові, а ще – як зустріч зими з літом.
На лютневе Стрітення зима іде туди, де було літо, а літо – де була зима. У дохристиянських звичаях цей день сприймався як зустріч Зими з Літом, така легенда підтримується і донині. Зиму зображують при цьому старенькою бабцею, до того ж лютою і темною, зігнутою і скоцюбленою, з кошиком льоду в руках, а Літо – юною дівчиною, з барвистим вінком на голові, зі снопом пшениці і квітами в оберемку. Вони сперечаються (за іншими легендами, – борються), і хто переможе – іде далі царювати на землі, а переможений повертається, звідки прийшов.
– Боже, поможи тобі, Зимо! – каже Літо.
– Дай, Боже, здоров’я! – відповідає Зима.
– Бач, Зимо, – дорікає Літо, – що я наробило і напрацювало, ти поїла і попила!
А ще говорили, що «в цей день зима весну зустрічає, заморозити її хоче, та сама лиходійка від свого хотіння тільки потіє».
Християнська радість
“Зустріч” або ж “радість” – так зі старослов’янської перекладається слово “стрітення”. У християнському світі відбулася одна з найбільших подій цього дня, – зустріч Сина Божого в Єрусалимському храмі з праведником Симеоном і пророчицею Анною. Вони впізнали в Немовляті, якого Діва Марія принесла на посвяту, Спасителя усіх людей.
Цього дня у церкві святять воду і свічки, які відтак набувають магічних значень і властивостей.
Стрітенська вода, як і йорданська, – воістину особлива:
- Коли щось болить, нею натирають хворе місце і вірять, що цілюща вода допоможе.
- Вірять в цілющу силу Стрітенської води багато людей й донині. Найкраще ця вода, кажуть, допомагає від “пристріту” – від хвороби, що її могло спричинити “погане” око.
- Стрітенською водою кроплять й напувають худобу, щоб не хворіла, а також окроплюють її під час першого вигону на пасовисько. Пасічники кроплять нею вулики кожної першої неділі по молодикові – відтак мед не виводитиметься.
- Цю воду довго тримають у чистій посудині і бережуть як цілющий бальзам. А коли треба кудись у дорогу (так чумаки в давнину робили), кроплять нею людину, яка подорожуватиме, на перемогу, удачу і щасливе повернення.
Свічка – головний атрибут Стрітення
Вони також слугують домашніми оберегами і надзвичайно цінуються. Свічку запалювали відразу, коли приходили з церкви, – “щоб весняна повінь не пошкодила посівам і щоб мороз дерев не побив”. А упродовж року зберігали такі свічки на покуті, або ж вплітали у дідухи.
Громична свічка(їх ще так називали), за повір’ям, має особливу силу, бо оберігають дім від природних стихій, страшних негод, а родину – від «злого ока» та хвороб (допомагає жінкам при пологах, сприятлива людям, які страждають на епілепсію тощо).
Коли гроза, у хатах запалювали громничну свічку як надійний оберіг від лиха. Як людина помирала, запалювали свічку, аби спокійніше перейти їй у світ інший.
Стрітенські повір’я і налаштування на весну
Як на всі великі свята, ворожіння були важливими і в канві святкування Стрітення. А спрямовувалися вони також, в основному, на врожай.
Так, на ніч виставляли тарілку із зерном на двір, а якщо вранці виявляли на зерні росу, тішилися щасливій прикметі: врожаю – бути!